МАРШ ЖІНОК

Чотири причини піти на Марш жінок*

жінки*
під загальним терміном «жінки» ми розуміємо багатоманітність жіночих досвідів, ідентичностей та соціалізації, що знаходяться на перетинах раси, класу, віку, сексуальної орієнтації, ґендерної ідентичності тощо.

З заяви Оргкомітету Маршу
Марш Жінок 2019
Марш Жінок 2019
Індія, Жіночий Марш за зміни
Тбілісі, 8 березня 2019
«Ну нащо всі ці демонстрації та протести?» — одне з найбільш поширених і найцензурніших запитань, які виникають у людей, щойно з'являється анонс акції протесту, а особливо Маршу жінок*.
Хоча саме такий формат висловлення своєї позиції українцям і українкам уже давно став близьким, і суспільство, що прагне бути демократичним, дивуватися йому не буде. А от найкращий спосіб зрозуміти, у чому ж зміст події й чи така вона страшна, як її малюють, – це побачити її на власні очі, а ще дієвіше – долучитися до неї.

Тож ділимося головними причинами, чому варто приєднатися до Маршу жінок*-2020 у Києві.
1
Виступити проти насильства
Без порушення теми ґендерно зумовленого насильства не обходився ще жоден Марш Жінок*, проте цього разу учасниці/-ки нагадуватимуть про цю проблему особливо наполегливо. Головний меседж події — Ратифікуймо Стамбульську конвенцію. Ту саму, яку Україна підписала ще 9 років тому, але досі не натисла на кнопку її запуску, а точніше на кнопки для голосування у Верховній Раді за її впровадження.

Навіщо це потрібно? Для того, щоби нарешті налагодити механізми запобігання насильству, допомогти його жертвам та покарати кривдників/-иць. І це доведеться-таки робити, бо виконання домовленостей перевірятимуть міжнародні організації й, зокрема, Рада Європи.

Чи дійсно проблема настільки значна? За дослідженнями ОБСЄ, дві третини українок від 15 років потерпають від різних форм харасменту: 67% переживали фізичне, психологічне або сексуальне насильство, понад 80% про це не повідомляють, половина взагалі не в курсі, як діяти в таких ситуаціях. А Стамбульська конвенція, нагадаємо, передбачає освітні заходи й більш глибоке інформування суспільства щодо цих питань.

Якщо толерувати насильство вам так само несила, нехай ваш голос звучить разом із тисячами інших на цьогорічному Марші.
2
Знайти колону на будь-який колір і смак
Якщо у вашій свідомості вже сформувався один сукупний образ феміністки, то на подію варто прийти хоча б заради розриву цього шаблону. Насправді тут збираються абсолютно різні за інтересами й поглядами люди, з різною зовнішністю й сексуальною орієнтацією, релігійними й політичними переконаннями, професіями й життєвими шляхами, культурними й гастрономічними вподобаннями, з дітьми, без дітей, з тваринками, з рослинками… Та хто завгодно! І так, в існуванні чоловіків-феміністів (або профеміністів – кому який термін до душі) ви також переконаєтеся.

Зсередини розмаїття учасниць і учасників буде очевиднішим – можна шукати «своїх» і приєднуватися до тематичних колон. Об'єднує нас усіх, таких різних, прагнення до ґендерної рівності та супротив тому, аби нас обмежували рамками стереотипів і нав'язаних ґендерних ролей. Бо ж Марш Жінок* – за рівність, а не однаковість.
3
Розважитися та проявити творчі здібності
Ми виходимо за серйозні речі, але це не позбавляє нас почуття гумору. Марш Жінок* – ідеальна платформа, щоби повправлятися в креативності та подивитися на творіння інших.
Яскраві перформанси, вбрання й флешмоби лише дужче привертають увагу до проблем, які наболіли. А уявити собі демонстрацію без дотепних плакатів узагалі неможливо.

«Я не з ребра», «Тарас Шевченко був би феміністом», «Маю секрет. Хочу в декрет» (чоловіча версія) або постійний гість "Bite My Shiny Metal Ass" – в останні роки за вивчанням написів упродовж ходи важко було знудитися, і цього разу, без сумніву, теж буде що почитати.
4
Підтримати світовий феміністичний рух
Переосмислення ґендерних ролей і цінностей охопило вже чималу частину світу. Подібні марші за права жінок стали традицією не тільки в Україні й не тільки в західних країнах, як може здаватися.

У США сучасна версія маршу, що проходить у січні, виникла як реакція на обрання у 2016 році президентом республіканця Дональда Трампа, системного сексиста, якого ще й неодноразово звинувачували в домаганнях. Подібне занепокоєння викликав і прихід до влади теперішнього очільника Бразилії Жаїра Болсонару – там представниці корінних народів почали організовувати акції через порушення їхніх прав і територій, зокрема знищення лісів Амазонії, що набуло обертів за нового президента. В Індії на жіночих протестах, серед іншого, виходять за безпеку жінок та проти політики ненависті й дискримінації меншин. Торік у Грузії, поки одна частина населення вітала жінок зі «святом весни», феміністичні групи закликали боротися із сексуальним насильством і шкідливими традиціями, на кшталт примусового шлюбу. А восени південноафриканські активістки й активісти вимагали від влади реакції на зростання кількості вбивств і зґвалтувань жінок.

Контексти та ключові проблеми різняться, залежно від держави й культури, та в одному ми солідарні: ми виходимо за право голосу – тепер уже в ширшому значенні цього словосполучення – за право обирати серед рівних можливостей і умов та бути почутими, якої б сфери це не стосувалося.


Авторка тексту: Катерина Макаревська
Made on
Tilda